Фото: ілюстрація
У народі 7 грудня вважалося справжнім жіночим святом. Дослідники дохристиянських вірувань вважають, що колись це було свято «дівочої долі», але згодом церква пов’язала його з великомученицею Катериною, мощі якої поховані 307 року і віднайдені у VІІІ сторіччі. 7 грудня православна церква вшановує пам’ять святої великомучениці Катерини з Олександрії. Її ім’я перекладається з грецької як «чиста душею».
За переказами, вона була дуже вродлива, високоосвічена і багата. Їй було 17 років, коли вона прийняла християнську віру і відтоді проповідувала вчення Ісуса Христа. За наказом імператора Максиміліана, після тривалих умовлянь відректися від Христа, кати кинули її до в’язниці і тримали без їжі і води, а потім почали колісувати. Та ось ангел Господній зійшов з неба і зробив так, що великомучениця лишилась цілою і неушкодженою, а колеса розлетілись на друзки. Тоді Катерині відрубали голову мечем. Померла вона близько 373 року. Через декілька років єгипетські християни знайшли останки мучениці й поховали їх у монастирі на Сінайській горі. Великі страждання св. Катерини навернули багатьох язичників до віри Христової. Серед них — царицю Августіну, дружину Максиміліана, Порфирія Стратилата і 200 воїнів, які спостерігали за її страшними муками. Місце страти Великомучениці Катерини і сьогодні показують в Олександрії туристам. Віруючі жителі Олександрії встановили мармурову колону, на якій висікли голову св. Великомучениці. Ця колона й зараз стоїть у храмі св. Сави.
У цей день перед образами цієї святої дівчата ставлять свічки, а потім під вечір ворожать на свою долю. Перед сходом сонця дівчина йде в садок і зрізує гілочку вишні. В хаті дівчина ту гілочку ставить у пляшку з водою і чекає свята Меланки. Якщо до Меланки вишня зацвіте – добрий знак, засохне гілочка без цвіту – кепська ознака. Дівчата так це тлумачать: є цвіт на гілочці – буде весілля, нема – восени доведеться Покрову благати: “Свята мати, Покрівонько, покрий мою голівоньку”.
Увечері дівчата сходяться до однієї хати і варять спільну вечерю – борщ і кашу. Приходять хлопці, починаються розваги: сміх, співи, але без танців, бо то піст.
Опівночі, перед “першими півнями”, дівчата беруть горня з “вечерею”, обгортають його новим рушником і йдуть “закликати долю” до воріт. Кожна з дівчат вилазить по черзі на ворота, тримаючи в руках горня з кашею та борщем, і тричі гукає: “Доле-доле, йди до мене вечеряти!”
Якщо в цей час заспіває півень, “доля обізвалася”, якщо ж ні: “Доля оглухла, не чує мого голосу”. Журиться дівчина і проклинає долю: “Щоб ти зозулі не чула, блуднице моя!” Та це ще не біда. Гірше, коли зірка з неба впаде. “Погасне Доля!” – злякано шепочуть дівчата.” Якщо десь у цю мить загавкав пес чи озвалася якась інша худобина, це означало, що доля почула дівочі благання і з тієї сторони варто чекати нареченого. Причому якщо закукурікав півень – парубок прибуде статний і багатий; якщо озвався собака – чоловік буде вірний і не дуже страшний, трохи сварливий; якщо заіржав кінь – чоловік трапиться роботящий, спокійний, але з характером.
Розповідають, що під час такого ворожіння уже в наш час до горщика підбіг щур і почав їсти кашу, аж за вухами лящало. Дівчина як побачила, то зомліла. А навесні приїхали в село іноземці з Франції з обміну досвідом господарювання і вирощування цукрового буряка. Дівчина познайомилася з одним із них і незабаром вийшла заміж . Поїхала жити на батьківщину чоловіка і писала батькам, що він дуже добрий. З тих пір у селі знають, що щур – то чоловік-іноземець.
Хлопці цього дня постилися до служби Божої і щиро молилися, аби Бог дав їм хорошу дружину – роботящу, не ледащу, до того ж лицем пригожу і до чоловіка лагідну.
В народних переказах дівоча доля – то гарний і вдатний хлопець, а чоловіча – гарна та працьовита жінка. Та вона буває і роботящою, і лінивою – це вже кому яка дістанеться. Вгадати, звичайно, нікому не дано.
Вдалу і щасливу долю могла приворожити і сама дівчина. Треба було лише причепуритися: одягти сорочку самотканну, вишити на ній гарні візерунки, а по низу – меандри (символічні зазубринки). Плахту чи спідницю треба було підв’язати тканою крайкою чи вишитим золотом поясом. У коси заплести червоні та золоті стрічки, а ще взути чобітки на підборах. А до того ж усміхнене миле личко, розважна розмова – і найкраща доля приголубить таку господиньку і розумну дівчину.
Народні прикмети:
Катерина по воді, то Різдво по льоді.
Як на Катерини холодно, то буде голодно.
Джерела : Українські традиції, Мамаєва слобода, Рідна країна
