З дозволу авторки друкуємо блог української письменниці, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Галини Пагутяк.
Проблема, яку я хочу порушити, видасться більшості читачів нікчемною. Час від часу мені доводиться чути питання: «Чому письменники не захищають українську мову?» Так, саме це питання. Виявляється, є певна категорія «патріотів», які вважають, що письменник повинен облити себе бензином і підпалити перед Верховною Радою чи Міністерством культури, аби привернути увагу до ганебного стану державної мови в Україні. Оце і буде «захистом».
У часи заборон української мови наші письменники продовжували писати, не маючи надії, що їх видадуть, прочитають, що Україна колись скине колоніальне ярмо. Потім сталінським режимом була розстріляна ціла генерація першокласних письменників, а ті, хто вижив, змушені були вести подвійне життя або ставали колаборантами та сексотами. Шістдесятники гнили в тюрмах при Брежнєві, наступне покоління божеволіло, спивалось і помирало за підозрілих обставин. У 90-ті роки чимало письменників вирішило самотужки прорубати вікно в Європу, де їх ніхто не чекав і не чекає, оскільки порядна держава повинна мати ресурс для промоції національної культури і активно це робити щодня, а не посилати пару разів на рік чиновників на міжнародні книжкові виставки та притертих до них одних і тих самих осіб, що вже не мають часу на творчість, лише на порожні балачки.
Зціпивши зуби, письменники їдуть на Схід, в окуповані російською мовою зони, за свої гроші купують книги для бібліотек, волонтерять, воюють. Але панове патріоти цього не бачать, бо це не показують по телевізору. Вони приходять іноді на зустрічі з незнайомим письменником, щоб розіпнути його зневажливим поглядом, бо той мало і не так говорить про мову і Україну, його не видно по телевізору, його портрети й інтерв’ю не прикрашають глянець, він не вліз у політику і навіть не виступає в кулінарних шоу. Щоб сказати йому, хитро мружачи очі: «Я нічого вашого не читав» і піти, не придбавши жодної книжки. Проте письменник не їхній слуга, він слуга літератури, слова. І доки він їм служить, доти він митець. Доки він осторонь дивиться на всю цю комедію, доти він не братиме у ній участі, бо єдина роль, яку погоджується дати українським митцям корумпована злочинна зграя чиновників, депутатів, та обивателів, це блазень. Розваж мене, розвесели, іншої літератури нам не потрібно. А якщо не хочеш – спали себе, день-два про тебе говоритимуть і розкуплять всі твої книги.
Плебс потребує видовищ, атракцій, і це влаштовує і владу, і суспільство. Пару розпіарених модних письменників – нащо вам більше. А українську літературу слід інтегрувати в світову, тобто російську, тобто ввести на неї квоти. Тоді точно попиту на неї не буде. Якщо українців не сколихнула війна і вона продовжує жити під диктовку ідеологів Кремля чи задля власного шлунку , то спалені книги чи розіпнуті письменники й поготів. Замість того, щоб захистити українське слово бодай гаманцем, дехто воліє шукати ворога серед майстрів слова.
Галина ПАГУТЯК
