Рецепт довголіття: щира молитва і сумлінна праця

Нині  здоров’я Тетяну Леонівну трішки підводить — через травмовану ногу вже й не здужає по хаті пройтися. А ще років чотири тому самотужки господарювала у власному домі, бо жила окремо від дітей та онуків. Корівку, курочок, поросятко завжди тримала, біля хати — з двадцять п’ять соток городу обробляла. У колгоспі на різних роботах працювала, змалечку й обох дочок привчала трудитися («синочок помер малесеньким ще у воєнні часи»). Років п’ятнадцять тому овдовіла, але давала собі раду в нелегких селянських клопотах.

Дочка довгожительки Олександра мешкає в Бихові, Марія — у Нововолинську. Шестеро онуків, одинадцятеро правнуків та четверо праправнуків – ось потіха і розрада для бабусі. Одна з онук Марія Веремейчик розповідає:
— Бабуся казала, що закінчила три класи «попівської» школи, змалечку співала в церковному хорі. Доки в Бихові не відновив діяльність храм, вона добиралася на служби Божі у деревківський. Скільки пам’ятаю, вона вставала й лягала з молитвою, ніколи не сідала до столу, доки не прочитає «Отче наш». Може, якісь події вже й забулися, проте її пам’ять чіпко тримає всі молитви.
Вона також повідала, що їхня бабуся Тетяна завжди була спритною, беручкою до праці, а от у їжі – невибагливою: м’ясного майже не вживала, а от яйце сире, молочні продукти їй смакували. Як ліки від простуди на зиму заготовляла калину в цукрі. За свій вік лише двічі була в лікарні, коли необхідні були операції. Мабуть, щирі молитви довгожительки не лише за себе, родину та ближніх були почуті на Небесах. Бо й сама з людьми старалася мирно жити, і своїх дітей-онуків повчала, приказуючи: «Хто кричить, свариться — уступіть». А ще часто повторювала, «щоб ходили з хрестом» — молились та мали на собі натільний хрестик.

Тамара УРЯДОВА

На фото, зробленому правнучкою Софією, Тетяна Мельник у день свого 100-річчя.