visnyk.lutsk.ua
У Любомльському районі на Волині є джерело, яке зцілює людей сріблом. Життєдайні ключі б’ють на окраїні селища Головне. Сюди споконвіку приходять і з навколишніх сіл, і звіддалі по водичку, яка має лікувальні властивості. Комусь допомагає від проблем зі шлунково-кишковим трактом, комусь – від хвороб горла-носа. А хтось із її допомогою гарно схуд, пише visnyk.lutsk.ua.
Селищний голова Микола Демедюк розповідає, що раніше на тому місці, де било найпотужніше джерело, була «попівська» хата, а коло неї – криничка, де щороку на Водохреще освячували водицю. «За Польщі» сюди навіть йшли хресним ходом з околиць. Досі збереглося урочище Попова Гірка, що нагадує про той час. Але минали роки, священика не стало, сам ключ замулився. Й стежка до «попової криниці» почала заростати.
Зате щедро било із землі ще кілька джерел. Неподалік уже радянські солдати збудували собі лазню. А щоб після «парилки» скупнутись у крижаній водичці, викопали ставочок, який швидко наповнився.
– Наша водичка має лікувальні властивості, – розповідає Микола Васильович. – Люди спеціально возили її на аналізи, і лабораторні дослідження підтвердили, що вона збагачена сріблом. Сьогодні сюди багато хто приходить чи приїжджає, аби набрати джерельної води із собою. Щоб окультурити це місце, провели берегоукріплювальні та земляні роботи. Саму криничку обклали камінням і зробили так, аби водиця гарно збігала, щоб її легко було набрати. Ініціював такі роботи Ростислав Кравчук, начальник обласного управління водного господарства. А голова районної ради Микола Сушик запропонував громаді збудувати й освятити на цьому місці капличку. То наша мрія.
Микола Васильович набирає пригорщу із цілющого водобою й з насолодою робить кожен ковток. Тоді й мене запрошує скуштувати сили джерела. Вода приємно-солодкувата на смак і легко п’ється, хоч надворі не літо, хапа морозець. Хочеться ще і ще.
Цікаво, що вода з кринички стікає у став, а він «йде» у річку Нережу. Саме її вважають одним з головних потічків річки Прип’ять! Це підтверджують старі топографічні карти, зроблені на основі 1867-го, 1873-го і 1877 років. І мешканці селища гордяться цим фактом.
