Сьогодні виповнюється 75 років з дня розстрілу нацистами у Бабиному яру Олени Теліги – української поетеси, громадської та політичної діячки.
www.hurtom.com
Народилася Олена Теліга 21 липня 1907 року в Іллінському під Москвою в інтелігентній українсько-білоруській родині: батько Іван Опанасович Шовгенів — відомий учений (викладав у Московському інженерному училищі), інженер-гідротехнік, мати — донька православного священика. Коли дівчинці було п’ять років, Шовгеніви переїхали до Петербурга.
У 1918 році разом з родиною переїхала до Києва. Тут вона навчається в Жіночій гімназії Олександри Дучинської; вивчає українську мову поряд з російською, німецькою, французькою. Зі згортанням приватної освіти та вказівкою, що, всі діти повинні навчатися в єдиних трудових звичайних школах, Олена потрапляє саме до такої.
14 листопада 1920-го її батько, професор Київського політехнічного інституту та директор Департаменту водних, шосейних і грунтових доріг Міністерства шляхів уряду УНР, разом з урядом був евакуйований на територію Польщі до міста Тарнів. Олена залишається в Києві і у зв’язку із закриттям та реорганізацією приватних навчальних закладів продовжує навчання у приватній школі. Навесні 1922 року матері Олени разом з донькою та сином Сергієм вдається вибратися з радянської України до Тарнова, де вони зустрічаються з батьком. З липня 1922 родина оселяється в Подєбрадах у Чехословаччині. Батько на той час був ректором Української господарської академії. Тут Олена входить до середовища молодих українських поетів та інтелектуалів. В Чехії Олена отримує «матуру» — атестат.
В Подєбрадах Олена, разом із своїм майбутнім чоловіком Михайлом Телігою брала участь у танцювальній групі Василя Авраменка в 1925—1927 рр. Приязнь перетворилася на любов, і їх повінчав православний священик Євген Погорецький 1 серпня 1926 в євангелицькій церкві св. Миколи в Подєбрадах.
У 1923—1929 роках навчається на історико-філологічному факультеті Українського високого педагогічного інституту імені М. Драгоманова в Празі. В цей період розпочинає літературну діяльність, друкується пепеважно в «Літературно-науковому вістнику» (1922—1931), що в той час виходив у Львові під редагуванням Дмитра Донцова, та інших еміграційних виданнях. Саме в Чехії відбувається її становлення як поетки, публіциста-літературознавця.
З вересня 1929 по 1939 проживала у Варшаві. В 1929 у Варшаві померла її мати. Тоді ж настали злигодні та нестатки: іноді їй доводилося працювати з музичними номерами в нічних кабаре — і навіть манекенницею, але потім вдалося влаштуватися вчителькою початкових класів в українській школі. У Варшаві Олена продовжує активну мистецьку та громадську діяльність, стає постійним редактором та одним із чільних представників редагованого Дмиторм Донцовим у Львові «Вістника» (1931—1939).
Протягом 1939—1941 років перебувала в Кракові. Тут, у грудні 1939-го, Олена познайомилася з Олегом Ольжичем (Кандибою): тоді ж вступила в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), де активно працювала у Культурній референтурі Проводу ОУН, якою керував Олег Ольжич. Тісно співпрацювала із краківською «Просвітою», в лютому 1940 очолила молодіжне Мистецьке товариство «Зарево».
Після появи ОУН (б) належала до ОУН (м).
Після початку радянсько-німецької війни в липні 1941 в складі похідних груп ОУН разом із чоловіком, Уласом Самчуком і кількома друзями нелегально перейшла кордон і переїхала до Львова, у вересні прибула до Рівного, а 22 жовтня 1941 року автомобілем через Святошин та Брест-Литовське шосе доїхала до окупованого німецькою армією Києва.
У місті організувала Київське відділення Спілки українських письменників (розміщувалася по вулиці Трьохсвятительській 23), відкрила пункт харчування для своїх соратників, співпрацювала з редакцією «Українського слова» Івана Рогача. Видавала тижневик літератури і мистецтва «Літаври».
У київський період серед найближчих співробітників О. Ольжича та О. Теліги були Іван Рогач, Орест і Анна Чемеринські, Іван Кошик, її чоловік — Михайло Теліга.
Після арешту редакції «Українського слова» О. Теліга не брала до уваги постанов нацистської влади: ігнорувала вказівки гітлерівців зухвало і принципово. 7 лютого 1942 року почалися арешти. Друзі її попереджали, що гестапо готує засідку на вул. Трьохсвятительській, де розміщувалася Спілка; проте знала, на що йде, втікати не збиралася. У приватній розмові з М. Михалевичем уперто підкреслила: «Ще раз із Києва на еміграцію не поїду! Не можу…». Її заарештували разом з чоловіком, який назвався письменником, аби бути з нею. У київському гестапо Олена Теліга перебувала у камері № 34. Тоді ж відбулася її зустріч із сестрою Лесі Українки, з якою вона обмовилася кількома фразами. На сірому гестапівському мурі залишила вона свій останній автограф: угорі намальовано тризуб і напис: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».
facebook.com
Як повідомила «Рідна країна» з посиланням на «ЛітАкцент», у Бабиному Яру в Києві встановили пам’ятник Олені Телізі. Його урочисто відкриють 25 лютого о 13.00, повідомив шостий голова ОУН Богдан Червак. На постаменті, де встановлено скульптуру, є напис: “Пам’ятник Олені Телізі та її соратникам, що загинули за незалежність України”.
За матеріалами uk.wikipedia.org та ukrinform.ua.
