Автопортрет, 1908 або 1910-1911
Цього дня 1878 року народився видатний художник, митець зі світовим ім’ям – Казимир Малевич
Цього дня 1878 року народився видатний художник, митець зі світовим ім’ям – Казимир Малевич. Навіть якщо хто й далекий від живопису, зокрема від усіх його течій, але не чути про автора славнозвісного «Чорного квадрата», як і про самий «Квадрат», він не міг.
Народився Казимир Малевич у Києві у сім’ї Северина та Людвіки Малевичів. Батько був інженером цукрового виробництва, сім’я часто переїжджала з одного містечка до іншого, від однієї цукроварні до іншої. До 17 років жив на Поділлі (Ямпіль), Харківщині (Пархомівка, Білопілля), Чернігівщині (Вовчок, Конотоп). Малювати вчився у Миколи Пимоненка, в Київській мистецькій школі (1895–1897).
У 1904 році переїхав до Москви, але згодом, поживши недовго у білокам’яній, червоному Пітері та білоруському Вітебську, в 1927 році знову переїхав до Києва. В 1927–1930 роках викладав у Київському художньому інституті, мав намір працювати з Олександром Архипенком. Але початок репресій в Україні проти інтелігенції змусив Малевича знову повернутись у Ленінград. Митець неодноразово зізнавався, що найяскравіші враження і спогади, всі кольори – українські, з дитинства.
Декілька років тому вийшов двотомник листів Казимира Малевича і спогадів про нього («Малевич о себе. Современники о Малевиче. Письма. Документы. Воспоминания. Критика») – найповніше і найфундаментальніше зібрання текстів про життя і творчість художника, з якого можна дізнатися чимало цікавого про непересічну особистість митця. Наприклад про те, що у нього був сильний, владний характер. Хоч і був дещо недорікуватим, але блискуче володів мистецтвом риторики – супрематичними маніфестами так і сипав. Міг бути різким, кривдником, самодуром. Любив побитися (особливо з Татліним). Але його обожнювали численні учні (на відміну від Шагала). А ще він мав надзвичайний нюх (головний спогад дитинства – часниковий запах торговок салом, головний спогад юності – запах студента Академії мистецтв). Любив резонерствувати, наприклад, давав поради Меєрхольду («Якщо йтимеш так і далі… то Станіславський у театральному світі переможе»). Любив гроші і любив торгуватися («Мене зараз цікавить сума грошей, яка б дала мені змогу прожити рік-півтора в Берліні. Гадаю, що 500 марок на місяць мені вистачить»). Кохав дружину («Мила і люба Наташо»), жив з нею, судячи з усього, як старосвітські поміщики («Дощ, прохолодно. Штани розірвав ззаду, а ключі від шафи у тебе»), сюсюкав («Цілую тебя міцно, люб’ячий тебе Казик», в іншому місці: «Цілую міцно-міцно, боюся, аби кісточка не хруснула. Цілую, Казик»). І багато всього іншого – таких рис характеру, яких начебто й не очікуєш від автора «Чорного квадрата».
У 1930 році Малевич був арештований, сидів у в’язниці (його звинувачували у шпигунстві), але невдовзі випустили. Цілком імовірно, що «вгорі» знали про його хворобу, тому й вирішили, що рано чи пізно рак знищить митця так само як Колима, або куля. У вересні 2012 Київрада перейменувала вулицю Боженка у вулицю Казимира Малевича (саме на цій вулиці, тоді Бульйонській, народився художник).
ПОДІЇ:
1918 — щойно утворена армія комуністів (в подальшому РСЧА) зазнає першої нищівної поразки від військ Кайзера. Пізніше з’явилася легенда про перемогу над німцями, що зв’язувала цю перемогу з встановленням свята День Радянської Армії.
1944 — розпочалася депортація чеченського народу.
1978 — відбувся дебютний виступ нового гурту Девіда Ковердейла «Whitesnake».
2000 — Карлос Сантана одержав 8 нагород «Греммі» — з десяти можливих номінацій. У 2003 році цей подвиг повторила Нора Джонс, яка також завоювала вісім статуеток «Греммі».
2010 — невідомі злочинці залили більше 2,5 мільйонів літрів дизельного палива та інших вуглеводнів в річку Ламбро, в північній Італії, що призвело до екологічної катастрофи.
2012 — серія нападів на території Іраку, 83 убитих і понад 250 отримали поранення.
2014 — у Севастополі пройшло так зване «народне зібрання», на якому обрали «народного мера».
ЧИ ЗНАЄТЕ ВИ, ЩО:
img.depo.ua
Сьогодні Прохора; прийшов Прохір та Влас: «Невже скоро весна у нас?»
Преподобний Прохор жив у 12 столітті й був ченцем Києво-Печерського монастиря. Прославився він тим, що під час голоду виготовляв власноруч хлібці з лободи і роздавав їх люду, за що його прозвали Прохором Лободником. Благословенний ченцем хліб з лободи був не гіршим за справжній хліб, а вкрадений – гірким як полин. Пізніше, коли внаслідок суперечок князя Святополка Ізяславича з волинським князем Давидом Ігоровичем у Києві не стало карпатської солі (ось вам один із ранніх зразків економічної блокади), преподобний Прохор почав перетворювати на сіль попіл і віддавати її убогим і нужденним. Святополк, підбурюваний лихварями, зважився відібрати у монастиря всю виготовлену в такий спосіб сіль, але відібрана сіль знову перетворилася на попіл. Після цього князь покаявся у своїх гріхах і примирився з преподобним. З того часу Святополк постійно звертався до прп. Прохора з проханнями про молитву, а коли святий помер, власноруч поховав його в Ближніх печерах, неподалік від преподобного Антонія. Мощі святого покояться там і донині.
За народними прикметами, якщо 23, 24, 25 лютого іній на деревах, то слід чекати дощ на Мокія Мокрого (24 травня), а це означає, що все літо буде «мокрим». Селяни казали: «На Прохора лютий бушує, але все одно – весну чує», «Прохір – на тепло повернув», «До Прохора стара охала: «Ой, студено!», прийшов Прохір та Влас: «Невже скоро весна у нас?»
За матеріалами uk.wikipedia.org та ukrinform.ua.
